Моє знайомство із технологією NFC почалося із стікера PayPass від Приватбанку у 2012 році.
На той час розрахувтатися безконтактним способом можна було тільки у макдональдсі і Watson. Також доводилося вчити касирів як провести платіж таким способом, зокрема у Сільпо.
Хотів розмістити картку в мобільному телефоні за батареєю, для цьго було потрібно зменшити її товщину. Відстань зчитування картки становила 1-2 сантиметри.
Відклеюємо верхній шар, і бачемо антену, яка скоріш за все ослабляла напруженість магнітного поля. Дальність зчитувана стала 3-4 сантиметри.
Препаруємо картку далі. Знайшовся ще один екран, його знімаємо. Карта робоча. Відстань зчитування 4 см.
Занурюємо чіп з антеною у ацетон. В результаті отримали чіп з антеною. Карта стала неробоча.
Зараз карти у такому форматі не емітуються.
Дл приручення до такого формату платежа деякі банки випускали карти у форматі брелка:
Зараз емітовано близько 2,2 мільйонів карт із підтримкою безконтакних платежів (сумарно емітовано 32,6 млн платіжних карт), і антену інтегровано навколо чіпа, в даному випадку 11 витків:
Зараз тендеція йде до токенів для телефонів які мають NFC.
Щоб ознайомитися із технічною стороною роботи карти, варто почити книжку “Банковские микропроцессорные карты” И. М. Голдовский.